Історія Мексики має близько 3000 років. На території сучасної Мексики до прибуття європейців мешкало декілька цивілізацій. Найбільш розвинуті серед них були ольмеки, майя й ацтеки. Імперія ацтеків була останньою високорозвиненою цивілізацією перед прибуттям іспанців у 1518 році. У 1521 році Ернан Кортес підкорив імперію ацтеків і започаткував нову колоніальну добу в історії Мексики.Зруйнувавши цивілізацію ацтеків, іспанці назвали цю територію Нова Іспанія. Колоніальний період Мексики тривав до 1810 року, коли 16 вересня того ж року Мігель Ідальго проголосив незалежність Мексики від Іспанії. Фактично незалежність була досягнута після тривалої війни в 1821 році, коли була проголошена Перша Мексиканська Імперія. На чолі держави став імператор Агустин де Ітурбіде.
У 1824 році Мексика стає республікою і її першим президентом обрали Гваделупе Вікторія. Мексиканська республіка мала досить слабку центральну владу і цим користалися різні диктатори, такі як Санта Анна. Санта Анна став диктатором країни і скасував попередню конституцію республіки у 1835 р. Це призвело до загострення напруженості з американськими поселенцями в Техасі і до пізнішого проголошення незалежності Техасом в 1836 році та його анексії США в 1841 р. Це, в свою чергу, призвело до загострення напруженості зі Сполученими Штатами і до Мексикансько-Американської війни, в результаті якої Мексика зазнала нищівної поразки і втратила третину своєї території.
Невдоволення політикою Санта Анни призвело до революції, його усунення і подальшої трирічної війни між лібералами і консерваторами. 5 лютого 1857 р. Беніто Хуарес став першим президентом Мексики індіанського походження. У 1860 році Франція оголосила війну Мексиці і висадила війська на територію країни в намаганні встановити на троні Другої Мексиканської Імперії австрійського герцога Фердинанда Максіміліана. Французи зазнали поразки і республіка на чолі з Беніто Хуаресом була відновлена в 1867 році.
Роки президентства Порфіріо Діаса (1876—1910) стали добою нечуваного економічного росту і стабільності. Однак його сваволя, беззаконня, конфіскації та жорстокі методи придушення опозиції призвели до Мексиканської революції 1910 року. На чолі революції став Франсіско Мадеро, а після його вбивства в 1913 році спалахнула громадянська війна, в якій відзначилися такі національні герої, як Франсіско Панчо Вілья та Еміліано Сапата. Тільки прийняття конституції країни в 1917 р. дещо вгамувало революційні настрої. Президентство наступних трьох президентів супроводжувалося насильством і вбивством двох з них. Деякої стабільності вдалося досягти лише під час президентства Плутарко Еліас Кайєс, який в 1929 році заснував Національну Революційну Партію. Ця партія пізніше змінила свою назву на Інституційно-Революційну Партію (ІРП) і протрималася у владі аж до 2000 року.
Впродовж наступних сорока років і навіть під час Великої Депресії економіка Мексики продовжувала рости нечуваними темпами. Під час президентства Лазаро Карденаса обраного перший раз на шестирічний термін, були запроваджені певні популярні серед населення реформи: була роздана земля бідним селянам і націоналізована залізниця та нафтова промисловість. Період стрімкого економічного росту продовжувався й після Другої Світової Війни,
У середині 60-х років уряд очолюваний ІРП вдався до жорстокого придушення виступів громадськості за розширення громадянських прав і свобод. Під час так званої «різанини в Тлателолко» в 1968 р. правоохоронними органами було вбито 250 протестантів. У той самий час уряд відновив полеміку в країні щодо реприватизації і більшої відкритості мексиканської економіки. Період економічного росту змінився на період невпевненості і політичного невдоволення. В 1970-х та 80-х роках в країні відбулася девальвація національної грошової одиниці — песо й стрімко зросла інфляція, яка призвели до дефолту зовнішніх боргів країни в 1982 р. Тяжке економічне становище позначилося на позиціях правлячої Інституційно-Революційної Партії, яка спочатку в 1997 р. втратила більшість в Конгресі країни, а потім втратила владу в результаті президентських виборів 2000 року. В перший раз за 71 рік кандидат від опозиційної Партії Національної Дії (ПНД) Вісенте Фокс став президентом.
На президентських виборах 2006 р. обидва кандидати від Партії Національної Дії та Партії Демократичної Революції набрали приблизно однакову кількість голосів, проте переможцем було визнано Феліпа Кальдерона від ПНД. Це рішення викликало невдоволення багатьох представників лівих сил й призвело до маніфестацій та акцій протесту. Попри це, рішенням виборчого трибуналу 6-го вересня 2006 р., Феліпе Кальдерон був проголошений президентом країни.